Чому людина часто позіхає: причини та коли варто звернутися до лікаря

Що таке позіхання і чому воно взагалі виникає

Позіхання — одна з найуніверсальніших реакцій живих організмів. Люди позіхають ще в утробі матері, починаючи приблизно з 11-го тижня вагітності, — задовго до того, як стають нудьгувати або втомлюватися. Позіхають риби, птахи, ссавці. Це стародавня рефлекторна дія, що дійшла до нас із глибини еволюції — і вчені досі сперечаються про її точне призначення.

Середня тривалість одного позіху — близько 6 секунд. Більшість людей позіхає від 5 до 15 разів на добу, і це вважається нормою. Коли ж людина починає позіхати надмірно часто — скажімо, кілька разів на хвилину або десятки разів поспіль протягом дня — це вже сигнал, що варто розібратися в причинах.

Основні причини частого позіхання

Причин, чому людина часто позіхає, чимало — від найбанальніших і нешкідливих до тих, що потребують медичної уваги. Розберімо кожну групу детально.

Втома і нестача сну

Найочевидніша і найпоширеніша причина частого позіхання — банальне недосипання. Коли людина не отримує достатньої кількості сну або сон переривчастий і неглибокий, мозок переходить у режим зниженого збудження. Саме в таких станах позіхання стає частішим — воно є спробою нервової системи підтримати бадьорість.

Дорослій людині в середньому потрібно 7–9 годин сну на добу. Хронічне недосипання — навіть на 1–2 години на ніч протягом кількох тижнів — накопичується і призводить до постійної денної сонливості, дратівливості та посиленого позіхання. Якщо ви регулярно позіхаєте вдень і відчуваєте, що вам важко зосередитися — почніть із нормалізації режиму сну.

Нудьга і монотонна діяльність

Коли людина займається одноманітною, не цікавою для неї справою — слухає довгу лекцію, виконує рутинну роботу, — рівень збудження кори головного мозку знижується. Мозок як би «засинає» від відсутності нових подразників, і позіхання стає способом «підзарядитися» — короткостроково підвищити рівень бадьорості.

Цікавий факт: у дослідженнях позіхання у людей спостерігалося частіше не на нудних відеозаписах, а саме в моменти переходу між різними рівнями активності — коли мозок готується перейти від спокою до дії або навпаки. Це підтверджує гіпотезу, що позіхання пов’язане зі змінами у рівні збудження, а не просто з нудьгою.

Перегрівання мозку

Одна з сучасних наукових гіпотез пов’язує позіхання з терморегуляцією мозку. Під час позіху людина робить глибокий вдих прохолодного повітря, яке охолоджує кров у судинах обличчя та носоглотки і таким чином знижує температуру мозку. Дослідники з університету Відня встановили, що люди позіхають частіше в спекотні дні та в задушливих приміщеннях — і значно рідше взимку чи в добре провітрюваних кімнатах.

Звідси і практична порада: якщо вас переслідує позіхання на роботі — відчиніть вікно або вийдіть на 5 хвилин на свіже повітря. Є шанс, що причина суто фізична — перегріте приміщення, а не хвороба чи втома.

Стрес і тривога

Позіхання при стресі — менш відомий, але добре задокументований феномен. При гострій тривозі або нервовому напруженні дихання стає поверхневим, а рівень кисню в крові може незначно знижуватись. Позіхання в такому разі є компенсаторною реакцією — організм намагається «перезавантажитися» і нормалізувати дихальний цикл.

Саме тому спортсмени нерідко позіхають перед змаганнями — це не ознака байдужості, а спосіб нервової системи зняти зайве напруження та підготуватися до максимального навантаження. Часте позіхання у людей із хронічним тривожним розладом або панічними атаками — закономірне явище, яке варто враховувати при лікуванні.

Прийом певних ліків

Деякі групи медикаментів є добре відомими провокаторами частого позіхання. Насамперед це антидепресанти групи СІЗЗС (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну) — флуоксетин, сертралін, есциталопрам та інші. За різними оцінками, надмірне позіхання як побічний ефект зустрічається у 10–50% пацієнтів, що приймають СІЗЗС.

Також позіхання можуть спричиняти снодійні препарати, транквілізатори, антигістамінні засоби першого покоління (що мають снодійний ефект), деякі протиепілептичні ліки та опіоїдні анальгетики. Якщо позіхання з’явилося після початку прийому нового препарату — обов’язково повідомте лікаря: можливо, підбере аналог без такого побічного ефекту.

Коли часте позіхання — привід для занепокоєння

У більшості випадків позіхання — нешкідливий рефлекс. Але є ситуації, коли воно може вказувати на серйозніші проблеми зі здоров’ям. Варто знати ці сигнали.

Апное сну

Синдром обструктивного апное сну — стан, при якому дихальні шляхи під час сну тимчасово перекриваються, що призводить до зупинки дихання на кілька секунд або й хвилин. Людина при цьому часто прокидається (іноді навіть не усвідомлюючи цього) — і вранці відчуває себе невідпочилою, попри достатню кількість годин у ліжку. Постійна денна сонливість та часте позіхання — одні з головних симптомів апное.

Інші ознаки апное: гучне хропіння, задишка або відчуття задухи вночі, ранковий головний біль, зниження концентрації уваги. Якщо ці симптоми вам знайомі — поліграфічне дослідження сну допоможе встановити точний діагноз.

Неврологічні захворювання

Надмірне позіхання задокументовано як ранній симптом кількох неврологічних розладів. Розсіяний склероз, хвороба Паркінсона, епілепсія — при всіх цих станах механізми контролю позіхання у мозку порушуються, що призводить до мимовільних частих позіхань, непов’язаних ні з утомою, ні з нудьгою.

Особливо важливо: раптово посилене позіхання, яке виникло без очевидної причини і не минає — може бути провісником ішемічної атаки або інсульту. Нейрони, що відповідають за регуляцію позіхання, розташовані поруч із зонами, які першими страждають при порушенні мозкового кровообігу. Якщо позіхання різко посилилось і супроводжується запамороченням, слабкістю в кінцівках або порушенням мови — це привід для негайного звернення до лікаря.

Серцево-судинні проблеми

Нещодавні дослідження показали зв’язок між надмірним позіханням і проблемами з серцем — зокрема, вагусними реакціями (що пов’язані з блукаючим нервом, який регулює частоту серцевого скорочення та роботу внутрішніх органів). Позіхання активує блукаючий нерв, що може тимчасово знижувати частоту серцебиття. У людей із серцевою аритмією або схильністю до вазовагальних непритомностей часте позіхання може бути пов’язане з дисфункцією вегетативної нервової системи.

Захворювання печінки

При важкій печінковій недостатності та цирозі печінки надмірна сонливість і часте позіхання — один із симптомів печінкової енцефалопатії. Це стан, при якому токсини, що в нормі знешкоджуються печінкою, накопичуються в крові та впливають на роботу мозку. Звісно, при цьому є й інші симптоми — жовтяниця, набряки, зміни у поведінці — але позіхання може бути одним із ранніх проявів.

Чому позіхання заразне

Один із найцікавіших аспектів позіхання — його «заразність». Варто побачити, як хтось позіхає — або навіть прочитати про позіхання — і ви вже починаєте позіхати самі. Це явище добре відоме і має наукове пояснення.

Заразне позіхання пов’язане з дзеркальними нейронами — клітинами мозку, що активуються як при виконанні дії, так і при спостереженні за тим, як хтось виконує ту саму дію. Це механізм емпатії та соціального наслідування. Цікаво, що заразне позіхання виникає частіше у тих, хто має вищий рівень емпатії. Діти до 4–5 років, а також люди з аутизмом або соціопатичними рисами значно рідше «заражаються» позіханням від інших.

Дослідники виявили, що люди частіше «підхоплюють» позіхання від близьких — родичів, друзів — ніж від незнайомців. Чим ближче емоційний зв’язок, тим вища ймовірність заразитися позіханням. Отже, якщо ваш партнер позіхнув, а ви одразу слідом — це не слабка воля, а ознака здорової емпатії.

Позіхання у дітей: коли норма, а коли ні

Діти позіхають з найперших місяців життя — це рефлекс, який допомагає немовляті підтримувати бадьорість і регулювати температуру мозку. У маленьких дітей позіхання особливо активне під час годування та перед сном. Батьки нерідко хвилюються, бачачи, як немовля часто позіхає — але зазвичай це норма.

У дошкільнят та школярів часте позіхання протягом дня може вказувати на:

• недостатній нічний сон або занадто пізній відбій;
• перевантаження — забагато занять, секцій, домашніх завдань;
• дефіцит заліза або вітаміну D — обидва стани часто проявляються хронічною втомою;
• сезонну алергію, при якій носове дихання ускладнене і мозок отримує менше кисню;
• рідко — неврологічні або психічні розлади, що потребують обстеження.

Якщо дитина позіхає дуже часто і при цьому скаржиться на головний біль, запаморочення, погано спить або стала гірше вчитися — варто показатись педіатру та, можливо, неврологу.

Що робити, якщо ви часто позіхаєте

Першим кроком є чесна самооцінка способу життя. Запитайте себе: чи я достатньо сплю? Чи добре провітрюється моє робоче місце? Чи не починав я нових ліків? Чи є у мене тривожність або хронічний стрес? У більшості випадків відповідь на ці питання і є відповіддю на питання про позіхання.

• Нормалізуйте сон: лягайте і прокидайтеся в один і той самий час, навіть на вихідних.
• Провітрюйте приміщення — свіже прохолодне повітря суттєво знижує частоту позіхання.
• Робіть перерви під час одноманітної роботи: 5 хвилин руху кожну годину змінюють рівень збудження мозку.
• Пийте достатньо води — зневоднення посилює сонливість і позіхання.
• Якщо приймаєте антидепресанти — поговоріть з лікарем: іноді зміна дозування або препарату вирішує проблему.
• При підозрі на апное зверніться до сомнолога для дослідження сну.

Позіхання — це не вада і не ознака поганого виховання. Це стародавній і складний рефлекс, що слугує вашому мозку і тілу. Розуміти його — означає краще розуміти себе. А якщо позіхання стало надміру частим і заважає нормальному житті — не ігнорувати, а розібратися в причині. Найчастіше рішення простіше, ніж здається.

Цікаві факти про позіхання, які мало хто знає

Позіхання вивчають учені вже кілька десятиліть, і за цей час накопичилося чимало справді несподіваних даних. Наприклад, люди позіхають не лише від утоми чи нудьги — позіхання спостерігалось у спортсменів перед стартом, у музикантів перед виступом і навіть у парашутистів перед стрибком. У всіх цих випадках позіхання є реакцією на зміну рівня збудження нервової системи, а не на бажання спати.

Ще один цікавий аспект — гучність позіху. Чоловіки в середньому позіхають голосніше за жінок. Дослідники пов’язують це з відмінностями у м’язовому тонусі щелепи і горла, а також із соціальними нормами: жінки частіше стримують позіхання або прикривають рот, через що звук виходить тихішим. З точки зору фізіології сам позіх від цього не стає менш «справжнім» — він просто тихіший.

Позіхання є і соціальним сигналом — у деяких тваринних спільнотах воно слугує знаком домінування або попередженням. Гіпопотами позіхають, демонструючи зуби суперникам. Леви позіхають після сну або перед початком активності зграї. Людина в цьому сенсі не надто відрізняється від своїх еволюційних родичів — позіхання в нудній ситуації може несвідомо сигналізувати оточуючим: «Мені тут нецікаво» або «Я хочу змінити обстановку».

Нарешті, варто зазначити: контролювати позіхання вольовим зусиллям практично неможливо. Це рефлекс, що виникає з глибинних структур мозку і не підпорядковується корі великих півкуль у той момент, коли вже починається. Можна стиснути зуби і заблокувати рот — але рефлекторний імпульс все одно «стріляє», і в кращому разі ви отримаєте беззвучне позіхання через стиснуті губи, а не відсутність позіхання взагалі. Тому якщо вас захопило позіхання під час важливих переговорів — не лайте себе. Просто прикрийте рот, і справа зроблена.

Позіхання — це нагадування про те, що наш мозок живе власним ритмом, і цей ритм не завжди збігається з вимогами розкладу. Турбуйтеся про нього так само уважно, як і про решту здоров’я — і тоді позіхань стане рівно стільки, скільки потрібно.