Ми живемо біля океану і гір. Природа довкола приголомшлива. А мені все одно бракує Карпат, нашого західного говору... Аж в грудях боляче щемить, коли згадую Україну. Але батьки говорять, що не може бути і мови, аби повернутися на рідну землю. Щодня дивимося українські новини, а там нічого хорошого. Корупція, безлад, високі ціни, проблеми з російським газом.. І хочу, аби ви знали — ми, емігранти, не зрадники або пройдисвіти, ми звичайні жертви, біженці, вимушені втікати від злої долі, бідності, безгрішшя. Ми ніде не зможемо знайти щастя і спокій... З Батьківщиною кожну людину зв'язує ланцюг, і коли хтось назавжди покидає будинок, цей ланцюг рветься, залишаючи після себе рани і порожнечу» (Іванна Дашко, Португалія).

   Дожилися, шановні, незалежність - маємо, свободу слова - маємо, право вибору - маємо, роботу - не маємо. Чи ж думали наші діди , прадіди, що внуки їхні зі своїми роботящими руками  будуть  непотрібні  своїй же державі. Так, звичайно, настав час технічного прогресу коли одна машина повністю заміняє цілу бригаду людей, та й зарплату їй платити не треба. Але де ж нам подітися?

Все тепер змінилося, все по іншому. Затьмарюють спогади застарілі господарства, деякі будинки взагалі зникли, обезлюдніли провулки і вулиці. Влітку, йдучи містом ще можна побачити деяку молодь, на канікули приїхали чи у відпустку, а далі розбігаються всі, як миші з потопаючого корабля, хто куди: хто на навчання, хтось на заробітки до Києва чи за кордон. Безповоротньо постаріло село. Життя зупинилося, роботи немає. Мужики нещадно заливають гіркою своє байдикування, перебиваються на випадкових заробітках Люди похилого віку тішать себе надією на справедливість. Все життя вони поклали на  землю. Горбатилися в колгоспі, сподіваючись на забезпечену старість, рахували свої  трудодні, складали на ощадкнижку свої мізерні трудові рублі, заслужено отримували винагороди за високі удої і урожаї. Але настав час і звалилися всі надії. Все перекинулося в житті і їх свідомості. 

Одні виїхали вчитися і вже не повернуться, інші – на заробітках. . Буває, молоді жінки повертаються, аби народити. Після пологів – знову поминай, як звали. Сьогодні в Ромнах 

робочі місця можна перерахувати на пальцях:продавцем в магазині(особливо продуктовому), кухарем чи офіціантом в барі, на базарі, а якщо пощастить – в школі чи лікарні. Чоловікам залишається популярна професія водія, якщо звичайно водійські права ви отримали, коли ще ціни не так кусалися.

 Не зажадалася і молодь – та, що залишилася в селі. Там взагалі роботу чекати доведеться роками. А та, що виїхала в райцентр і міста, заводити там дітей  не буде: роботи немає, прописки немає, квартири немає. 

      Правду кажуть -   добре там, де нас немає. Народ ринув на столицю, як саранча . Виїжджають на заробітки найчастіше молоді глави сімейств, залишаючи тут дружин. А  хіба легко зберегти сім'ю при такому розкладі? Через знайомих, друзів, родичів напитується, збирається будь-яка інформація і ось вже галопом складаються торби, напихаються салом, картоплею, крупами, збирається якась робоча одежинка і, вперед, заробляти великі гроші.  Зазвичай бригада заробітчан складається з двох-трьох більш менш спеціалістів, інші ж прості підсобники, які добре виконують команди: принеси, подай, тікай, що б не вбило. Це вже потім, коли, комусь із роботяг сподобається кочове життя, така-сяка їжа вони стануть професіоналами своєї справи, а поки що задовольняються половиною заробітку основних будівельників. Неважливо скільки здоров’я залишиться на будівельних роботах, головне привезти бодай якісь гроші в сімю. .

    Ну добре, з цим ще можна змиритися, як не крути, а все  ж таки вдома, на Україні, чужі не зобидять, не буде на білет додому, свої позичать. А як бути з мігрантами та гастробайтерами?

 З початку поточного року на різних роботах за кордоном загинуло майже 500 українців, більшість з них — чоловіки середнього віку, що отримали виробничі травми. Аналогічні небезпеки підстерігають і жінок: у одній лише Італії сьогодні працює понад 300 тис. українок, і далеко не кожна з них дістала можливість працювати саме на тих умовах, які були їй обіцяні спочатку. Більш того, в результаті роботи в цій країні за останні шість років в Україні в 10 разів зросли випадки. госпіталізації жінок з серйозними психічними відхиленнями.

Першість же по кількості смертей українських  заробітчан  вже давно і міцно закріпилося за Португалією, Іспанією і Росією.  Що ж до основних професій, що відносяться до «групи ризику», то серед них перш за все виділяються всі види будівельних робіт, робота в кабаре і клубах (танцівниці, офіціантки, стриптизерки, ) і робота по догляду за старими людьми або дітьми. Всім, кому вдається вирватися з подібних робіт, на батьківщині доводиться довго лікуватися, але навіть після реабілітації вони в соціальних службах ще довго числяться як постраждалі.

Скільки неповерненців осіло по всьому світу, ніхто чітко підрахувати не зможе. За статистикою, лише 5% заробітчан реєструються у відповідних установах. За одними даними, за межами країни працює близько 5 мільйонів українців, інші експерти називають цифру на 2 мільйони більше. 

 Більше  всього наших в Росії(і це при тому, що там найнижчі зарплати), Польщі і Італії. Хоча більш всього українським мігрантам платять в Ірландії, Швейцарії і Бельгії. За оцінкою Інституту демографії і соцдосліджень НАН України, українські мігранти заробляють близько 7 мільярдів доларів в рік, і половина цих засобів осідає саме в Україні. Отже ще велике питання, чи дійсно невигідна нашій країні ця міграція.

       Чому наші батьки, такі працелюбні, не потрібні власній країні, чому не можуть звести кінці з кінцями? Чому там, на чужині, без підтримки, без хабарів, без протекції їм удається влаштуватися краще? А чи потрібні нашій державі діти, позбавлені батьківської опіки?(Марина Бондар.19років. м.Ромни). 

 Справка.  17 серпня 2009 року, починає свою роботу перша загальноєвропейська "Гаряча лінія" для українських заробітчан. Віднині кожен українець, що знаходиться за кордоном, зможе подзвонити на певний місцевий номер в країні свого перебування і отримати від спеціального колл-центра в Україні безкоштовну консультацію по питаннях трудової міграції, кризисних ситуацій і цільових програм допомоги трудовим мігрантам за кордоном. Нова "гаряча лінія" матиме місцеві номери в дев'яти країнах Європи, де за статистикою працює найбільша кількість українських заробітчан: Польщі, Чехії, Росії, Угорщині, Греції, Португалії, Німеччині, Італії і Іспанії. Для отримання  допомоги з батьківщини українцям тепер не треба платити за міжнародні дзвінки. "Гаряча лінія" не лише консультуватиме по юридичних питаннях, але і надаватиме інформацію відносно інших програм цільової допомоги українським заробітчанам. Консультації  можна буде отримати через сайт проекту ZAROBITCHАNY.ORG або через єдиний безкоштовний номер в Україні 8-800-503-14-80.

Світлана Золотар

ПО темі:                                                        

Сергій: - Я не вважаю свої поїздки в Київ заробітками, це моя основна робота, за яку я регулярно отримую розрахунок. В фірмі де я працюю все стабільно, людей не дурять, житлом забезпечують, працюй, якщо хочеш заробляти. Заважають правда узбеки та молдавани, зробить нічого не вміють до пуття, а ціну за роботу збивають. 

 Григорій:  Я заїхав далі – в саму Москву. Був там 1.5 місяці. Взагалі то відносяться до нас і не погано, розрахувалися, але умови проживання залишають бажати кращого. Оскільки ми нелегали, то по Москві не ходили, бо прикриють зразу. А що б довезти всі гроші додому роботодавці завчасно домовляються зі знайомим таксистом, той провозить через всі пункти викачки заробітчан: привокзальну міліцію, муніципальну та вокзальну.  Якщо не пощастить і попадешся, витрусять все.