Влада окремо від культури

Хоча якщо взяти до уваги ставлення міської влади до культури у нашому місті, то позитивів мало. Адже навіть на цьому святі українського народного мистецтва жодного представника від керівництва міста не було. Як розповіла начальник міського центру культури і дозвілля Валентина Любива, у цьогорічному проекті бюджету на розвиток культури закладено 15 тис. грн., хоча навіть у минулому році на заходи виділили 25 тис. грн. Звісно, цих грошей не достатньо на проведення масових заходів високого рівня. Тому все частіше будинок культури не сподівається на подачки місцевої влади, а самотужки залучає всі можливі фінанси.

Пані Любива зазначає, що відродження театру – річ практично нереальна. «Справа в тому, що цей процес має безліч перепон. В першу чергу, річ у відсутності фінансового забезпечення. Без грошей такий масовий проект неможливо втілити. Хоча талантів у Ромнах не бракує: є і професійні актори, і дуже харизматичні аматори. Але на ентузіазмі театр довго не проживе. Треба декорації, освітлення, костюми тощо. Поки міська влада не зверне увагу на культуру, зрушень не буде. Обурює те, що влада, мабуть, вважає, що оскільки будинок культури може заробити гроші самостійно, то допомагати йому не потрібно. Це ображає. І стає боляче за всю культуру», - підсумувала Валентина Анатоліївна.

Театральна історія Ромен

Як розповів краєзнавець Григорій Діброва, театр почав діяти на території міста у другій половині ХІХ ст. на вулиці, яка тепер носить ім’я Калнишевського. У 20 роки минулого століття у народному домі почав функціонувати ще один театр. А на території парку культури та відпочинку був літній театр. На сценах виступали як роменські колективи, так і гості з інших міст. Існували трупи переважно на пожертви меценатів і заробіток від театральних вистав, з якими часто гастролювали до інших міст і областей.

Однак до 50 років ХХ століття всі наявні театри припинили своє існування. Причина одна – відсутність належного фінансового забезпечення. Крім того, в основному актори працювали самодіяльні і театр не був основним джерелом їх прибутку. Серед відомих не тільки у нашому місті, а і далеко за його межами артистами можна назвати Ганну Затиркевич-Карпінську, Степана Шкурата, Ірину Воликівську, Івана Кавалерідзе.

Чи відродиться театральне мистецтво?

Петро Ярмош, працівник будинку культури, розповів про складності театрального жанру. «Це найскладніший мистецький жанр. Тут не можна як в кіно зняти декілька дублів, не можна поставити іншу фонограму чи безболісно замінити одного актора на іншого. Це колективне мистецтво і воно вимагає великих емоційних і психологічних ресурсів. Одна особа не може створити повноцінну постановку, все треба готувати дуже ретельно. Вже не говорячи про підготовку декорацій, костюмів, музичного супроводу. Своєю постановкою «Хто сміється – тому не минеться» ми хотіли показати, що є такий жанр як театр. Але судячи з відсутності підтримки міського керівництва, мистецтво потрібне тільки нам, а владі воно байдуже. Прикро».

В той же час є у нас і оптимісти, для яких відродження театру – цілком реальна річ. До того ж, перша спроба виявилась досить вдалою. А, як відомо, гарний початок – це вже половина справи. Далі буде?